Анти-ІСЕ класовий конфлікт в США, анархістський фронт Ірану, автономна Рожава та ліва Україна
Сьогодні світ входить у фазу, яку анархісти, демократичні соціалісти та інші ліві називають революційною ситуацією: старі механізми управління не працюють, а нові ще не сформувалися. Через протести, підпільні рухи, автономні практики або війну низові ініціативи здобувають досвід та простір для подальшої боротьби, а держави й капітали втрачають ресурси та показують неспроможність вирішити не тільки проблеми простих людей, а й свої, власні. Ми ж усі чітко бачимо, що ніхто — не США, не росія, не Європа, ні Китай, абсолютно ніхто не може досягти того, чого він бажає. У них просто нічорта не виходить.
Вітаємо: настала тотальна криза легітимності держав і капіталу.
Десь повертається класовий конфлікт, десь репресують анархістів, десь будується автономна територія, а десь тільки постає міцний грунт для розвитку кооперативів і низової політики.
США: класовий конфлікт повертається
Протести проти ICE (Immigration and Customs Enforcement) у США — це не лише про міграцію. Вони дедалі більше набувають класового і робітничого характеру. Мігранти для капіталу — це низькооплачувана праця, логістика, ферми, сервісний сектор. Коли держава репресує мігрантів, вона зачіпає весь робітничий клас.
А робітничий клас, як писав Іван Франко — то є:
“Вічний революціонер, він живе, він ще не вмер”.
Те, що хіпстери живуть у своїх тік-ток бульбашках, вайбують з вейпом у кавʼярні сто шістдесят першої хвилі — це не означає, що робітничий клас помер. Робітникам ніколи вайбувати, вони працюють у дві зміни, відвідують гуртки, читають книги та готуються зруйнувати світ, де гедонізм і прагнення легких грошей витіснили з етику чесної праці, задоволення від праці та високу культуру праці.
Анти-ICE мобілізації поєднують профспілкові низи, міських бідних, активістів взаємодопомоги. Це не революція, але симптом: класова політика повертається у країну, де десятиліттями її витісняли культурними війнами.
Сьогодні стратегія американських лівих намальовується в такому вигляді: ліві в США мають фокусуватися не на виборах, а на інфраструктурі солідарності — юридичній підтримці, страйкових фондах, мережах взаємодопомоги. Це повільно, але саме так формується реальна сила. Десь так і працює сталий розвиток, а сталий розвиток — перемагає кризу. Особливу кризу держави і капіталу.
Іран: анархісти під репресіями
В Ірані будь-яка відкрита ліва організація — під ударом. Попри це, існують анархістські підпільні мережі, зокрема ініціативи, що публічно асоціюють себе з Анархістським фронтом. Йдеться не про масове повстання, а про децентралізований опір: тексти, символічні акції, солідарність із робітничими протестами, антиієрархічну пропаганду.
Цінність іранського досвіду — в радикальній недовірі до будь-якої “опозиційної держави майбутнього”.
Рішення: для лівих поза Іраном — не про “експорт революції”, а про захист каналів інформації, міжнародну солідарність, переклади, тиск на режими, що співпрацюють із Тегераном.
Курдистан і Рожава: автономія під вогнем
Рожава — це сьогодні, дорогі товариші й товаришки, найсерйозніша спроба низової автономії XXI століття: ради, комуналізм, жіноче самоврядування, етнічний плюралізм. У ХХ столітті такою спробою була Вільна Територія Гуляйпілля, знана як Махновщина. Сьогодні, правда без тачанок і величезного війська, Рожава намагається протистояти Туреччині, Ірану та місцевим режимам. Раніше був Асад, тепер — Абу Мухаммад аль-Джулані. Але хто б там не був, важливіше наступне: Рожава повинна бути автономною!
Тому міжнародні ліві рухи мають говорити про Росаву не як про екзотику, а як про політичну лабораторію — і захищати її дипломатично, інформаційно, гуманітарно. Як співає один панк-гурт:
Не стану рок-старом,
поїду до Курдистану,
повстанці казали —
Воля народам, Воля людині!
Україна: війна як каталізатор
Війна проти Росії оголила класові суперечності в Україні: мобілізація і нерівність, олігархи й волонтерські мережі, держава і самоорганізація. Паралельно формується потенціал лівого повороту — не через ідеологію, а через практику взаємодопомоги, горизонтальні ініціативи, солідарність на місцях.
Однак нова ідеологія потихеньку формується: перепрочитання філософських праць Михайла Драгоманова
Це не гарантія революції. Але це ґрунт.
Тому сьогодні українські ліві й анархісти працюють там, де держава не справляється: ветеранська підтримка, житло, праця, антиавторитарна культура в умовах війни.
Приклад війни в Україні, класових конфліктів на території США, боротьби анархістів та антиавтоитаріїв Ірану й Рожави чітко показує: світова революційна ситуація — це не одночасне повстання, а розсинхронізований процес. Там, де ліві виживуть і працюють в напрямку реальних потреб людей, з’явиться шанс на інший лад — без ілюзій, але з пам’яттю, солідарністю і терпінням.
Post a comment