АНАРХІЗМ – ЦЕ ФУТБОЛЬНА ЛІГА

Чому суспільство без держави не означає суспільство без правил

Анархізм часто уявляють як світ хаосу, де ніхто нікого не слухає, правил не існує, а кожен робить усе, що заманеться.

Це одна з найбільших помилок про анархістську традицію.

Насправді анархізм — це не боротьба проти правил. Це боротьба проти панування.

Правила можуть існувати. Закони можуть існувати. Конституції можуть існувати. Але вони повинні народжуватися знизу — як добровільна угода між людьми та їхніми спільнотами, а не нав’язуватися державою силою.

Саме тому ми хочемо запропонувати одну просту метафору.

 

Футбольна ліга

 

Уявімо світовий футбол.У ньому беруть участь десятки тисяч клубів, мільйони футболістів, сотні тисяч тренерів, суддів, волонтерів і вболівальників. Усі вони живуть у різних країнах, говорять різними мовами та мають різні традиції. І все ж вони можуть грати між собою.

Чому?

Бо існують спільно вироблені правила. Ніхто не вигадує власний розмір футбольних воріт. Ніхто не вирішує, що цього року офсайдів більше не існує.

Ніхто не приносить на поле одинадцять м’ячів. Усі погоджуються грати за однаковими правилами, тому що лише так гра можлива.

Ці правила не знищують свободу. Вони роблять свободу можливою.

 

Команда — це маленьке самоврядне суспільство

 

Подивімося на футбольний клуб. Є воротар. Є захисники. Є півзахисники. Є нападники. Усі виконують різні функції. Але жодна позиція не робить людину “вищою” за інших. Без воротаря команда програє.

Без нападника — теж. Без людини, яка пере білизну або доглядає газон, матч також не відбудеться.

Кожен виконує різну роботу. Кожен однаково необхідний. Саме так анархізм дивиться на суспільство.

Різноманітність функцій не означає нерівність людей.

Лідери — так. Начальники — не обов’язково.

Противники анархізму часто ставлять одне й те саме питання:

— А хто буде головним?

Футбол давно дав відповідь.

У команді можуть існувати капітани.

Можуть існувати авторитетні тренери.

Можуть бути зірки світового рівня.

Але їхній авторитет тримається не на поліцейській силі.

Він виникає завдяки довірі, досвіду, компетентності та повазі інших.

Якщо команда перестає довіряти тренеру — його змінюють.

Якщо капітан втрачає авторитет — команда обирає іншого.

Лідерство не потребує панування.

Федерація замість імперії

Один футбольний клуб не може організувати чемпіонат світу.

Для цього клуби створюють федерації.

Федерації домовляються між собою.

Пишуть регламенти.

Створюють календар.

Вирішують суперечки.

Ухвалюють зміни до правил.

Усе це є прикладом федералізму — одного з ключових принципів анархістської думки.

Спільноти не поглинають одна одну.

Вони співпрацюють.

Не вертикаль.

А мережа.

Не імперія.

А федерація.

Конституція потрібна навіть анархістам

Іноді здається, ніби анархісти виступають проти будь-яких законів.

Насправді проблема не в існуванні законів.

Проблема в тому, хто їх створює і кому вони служать.

Будь-яка велика мережа співпраці потребує спільних правил.

Потребує процедур.

Потребує механізмів розв’язання конфліктів.

Потребує стандартів.

Без цього не існуватиме ні кооператив, ні профспілка, ні федерація громад, ні міжнародний союз виробничих колективів.

Питання лише в тому, звідки походять ці правила.

З кабінету чиновника?

Чи з відкритого обговорення між самими людьми?

Саме тут проходить межа між державою та самоврядуванням.

Солідарність сильніша за примус

Держава змушує виконувати закон тому, що має поліцію, суди та систему покарання.

Анархістське суспільство працює інакше.

Його сила — у взаємній залежності.

Якщо кооператив систематично порушує спільні правила, інші кооперативи можуть відмовитися від співпраці.

Якщо профспілка порушує загальні домовленості, вона ризикує втратити підтримку федерації.

Якщо громада відмовляється дотримуватися спільних стандартів, вона сама обмежує власну участь у великій мережі взаємодопомоги.

Так працює не примус.

Так працює відповідальність.

Не страх перед каральним апаратом.

А розуміння, що спільна справа існує лише тоді, коли всі дотримуються домовленостей.

Свобода потребує правил

Чим складніше суспільство, тим більше йому потрібні узгоджені правила.

Але ці правила не обов’язково повинні писатися парламентом.

Їх можуть виробляти самі люди.

Профспілки.

Кооперативи.

Громади.

Наукові спільноти.

Професійні асоціації.

Федерації міст.

Саме так сьогодні працює значна частина людської цивілізації.

 

І саме тому анархізм — це не мрія про світ без правил.

 

Це мрія про світ, у якому правила народжуються не зі страху перед владою, а з довіри, співпраці та солідарності вільних людей.

Можливо, анархізм не схожий на революцію, яку ми звикли бачити в кіно.

Можливо, він більше схожий на добре організований футбольний чемпіонат, у якому ніхто не панує над іншими, але всі знають правила гри, бо самі їх створили.

 

Роман Коржик – редактор журналу українських анархістів “Артіль”, співзасновник руху ULTRAS LUBNY