ВЕСНА НАРОДІВ, ПАРИЖ 1848, ПОГЛЯД БАКУНІНА ТА ПОРАЗКА, КОТРА СТАЛА ПЕРЕМОГОЮ

ШКОЛА РЕВОЛЮЦІЇ 1848:  як Весна Народів народила нові анархістські ідеї 

 

Уявіть Європу, де за один рік імператори втрачають столиці, наймогутніший дипломат континенту тікає в еміграцію, а композитор будує барикади поруч з анархістом. 

 

Це не сюжет пригодницького роману – це Весна народів 1848 року. 

 

Революції прокотилися континентом швидше, ніж поширювалися новини, і вперше за довгий час мільйони людей повірили, що свобода сильніша за імператорів та канцлерів. Саме тоді почалася боротьба за ту Європу, в якій ми живемо сьогодні.

 

У 1848 році Європа прокинулася від гуркоту барикад. За лічені місяці впали уряди, імператори тікали зі столиць, міністрів вішали на ліхтарях, а студенти, поети й робітники раптом відчули себе творцями історії. Від Парижа до Будапешта, від Мілана до Львова континент охопила революційна лихоманка, ніби старий світ тріснув по швах. Ніхто не знав, чим усе закінчиться: народженням нової Європи чи поверненням старих імперій. 

 

 

Ця історія про те, як одна весна змусила мільйони людей повірити, що вони можуть змінити хід історії.

 

Революція почалася в лютому 1848 року на вулицях модного і стильного  Парижу. Короля Луї-Філіпа Першого було повалено, а Францію проголошено республікою. 

 

Тоді ж було запроваджено загальне чоловіче виборче право. Суспільство ще досі лежало під уламками патріархального феодалізму і йому бракувало трохи розуму та трохи часу, аби дати виборче право жінкам.  

 

Однак незабаром між поміркованими республіканцями та радикальними соціалістами виник конфлікт, що завершився кривавими «червневими днями» 1848 року.

«Червневі дні» 1848 року у Франції – це один із найважливіших і водночас найтрагічніших епізодів усієї Весни народів. Багато істориків вважають, що саме тоді революція фактично почала пожирати сама себе.

Спочатку це все виглядало як перемога. У Парижі панував справжній революційний ентузіазм – цензуру послабили, політичні клуби росли як гриби після дощу, а робітники були в передчутті соціальних реформ.

Уряд створив так звані Національні майстерні або Ateliers Nationaux. Це була державна програма працевлаштування безробітних. Фактично держава обіцяла: 

«Якщо немає роботи – ми вам її дамо».

Для того часу це була майже революційна ідея. Однак одразу ж виникла вагома проблема – гроші закінчилися…

Навесні до Парижа почали прибувати тисячі безробітних із провінції. Національні майстерні швидко перетворилися на величезну систему соціальної підтримки. До літа там перебувало понад 100 тисяч людей.

Державна скарбниця почала тріщати. Заможні платники податків дедалі більше обурювалися.

У Національних зборах перемогу здобули помірковані республіканці, які вважали, що республіка потрібна, але без соціальної революції.

Тобто революція проти короля – це супер, це файно, це ющенко так.

Революція проти багатих суперечила інтересам буржуазії. 

І ось стався вибух. 21 червня 1848 року уряд оголосив про закриття Національних майстерень.Для десятків тисяч робітників це означало втрату роботи, голод, злидні, а за ними – йшло розчарування в ідеалах революції. 

Та далеко не всі кинули напризволяще справу великої революції. Вже незабаром весь Париж заповнився новими барикадами! 

22–23 червня місто почало вкриватися барикадами. Вулиці перетворилися на лабіринт укріплень із возів, бруківки, меблів, деревини.

Робітничі квартали фактично вийшли з-під контролю уряду. Сучасники писали, що Париж виглядав як поле битви. 

Це вже була не революція проти короля. Це була битва проти буржуа. 

Події розгорталися так: генерал Кавеньяк отримує диктаторські повноваження від уряду та починає діяти максимально жорстоко проти революціонерів.

У Париж ввели десятки тисяч солдатів. Почалися артилерійські обстріли робітничих кварталів.

Фактично уряд застосував армію проти власного народу. 

Все, як на Майдані у 2013 та 2014 роках. 

Бої були страшними. З 23 по 26 червня Париж нагадував зону бойових дій. Повстанці обороняли барикади до останнього. Армія штурмувала квартал за кварталом. На вузьких вулицях точилися запеклі перестрілки. Деякі барикади брали по кілька разів. У багатьох місцях бій ішов буквально за кожен будинок.

Кількість жертв шокувала сучасників: було приблизно 3-5 тисяч убитих революціонерів, до понад 10 тисяч загиблих і померлих від поранень цивільних. Ще близько 11 тисяч людей було заарештовано.

Тисячі відправили до колоній або в заслання.

Для Європи це був шок.

Навіть під час багатьох революційних подій раніше таких масштабів внутрішнього насильства не було.

Саме тому на Червневі дні уважно дивилися і Карл Маркс, і Михайло Бакунін.

Для Маркса це був доказ існування боротьби між класами.

Для Бакуніна — доказ того, що навіть республіканський уряд може обернути зброю проти народу.

Це був найіронічніший фінал. Робітники програли, на жаль.  Але й республіка вийшла з цих подій сильно ослабленою.

Налякані революцією французи вже за кілька місяців обрали президентом племінника Наполеона – Луї-Наполеона Бонапарта.

Через чотири роки він здійснив переворот і став імператором під ім’ям Наполеон III.

Тобто революція, яка починалася під гаслами свободи і республіки, завершилася поверненням імперії. 

Це один із найдраматичніших сюжетних поворотів усієї Весни народів.

Батьки-засновники анархізму охрестили Весну Народів – Школою революції. 

 

Для Михайла Бакуніна події 1848–1849 років були практичним експериментом.

Він побачив як працюють масові повстання, узрів на власні очі як діють уряди під час кризи і зауважив головну річ: срані ліберали дуже швидко можуть перейти на бік порядку та стати контр-революціонерами. 

Бакунін побачив як монархії допомагають одна одній та як революція програє без якісної організації та чіткої візійної стратегії. 

Якби не Весна народів, Бакунін, ймовірно, залишився б романтичним революційним демократом. Саме досвід поразки перетворив його на одного з головних теоретиків анархізму XIX століття. Для нього революція перестала бути просто повстанням проти короля і стала питанням повного переоблаштування суспільства – без держави, без привілейованих класів і без централізованої влади.

Він був не кабінетним філософом, а людиною, яка буквально стояла на барикадах. Тому його висновки ґрунтувалися не лише на теорії, а й на особистому досвіді революцій 1848-1849 років.

Його перше спостереження полягало в тому, що він побачив таку деталь: народ здатен діяти швидше, ніж політики

У лютому 1848 року в Парижі режим короля Луї-Філіпа здавався стабільним. Але за кілька днів він упав. Подібне сталося у Відні, Берліні, Мілані та інших містах.

Для Бакуніна це стало доказом того, що суспільство може накопичувати невдоволення роками, а потім вибухнути практично миттєво.

Звідси і походить його знаменита віра у «революційний інстинкт народу».

А про те, як революційні події відбувалися в інших країнах та як ці події досліджував Михайло Драгоманов – ми розкажемо у наступному матеріалі про Весну Народів! 

 

Роман Коржик, співзасновник журналу українських анархістів АРТІЛЬ