АНАРХІСТИ ЗБИРАЮТЬСЯ ЗАНОВО: МЮНХЕН СТАВ МАЙДАНЧИКОМ ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КООРДИНАЦІЇ

У Мюнхені щойно завершилася триденна міжнародна зустріч анархістів, яка відбулася 2–4 жовтня. І це значно цікавіше, ніж просто черговий політичний з’їзд. Бо головною темою розмов стала не абстрактна «велика революція», а дуже конкретне питання: що робити анархістському рухові в умовах мілітаризації, соціального зубожіння та нового наступу держави на суспільство?

Зустріч організували активісти Anarchist Barrio. Їхня ідея була проста: створити простір, де анархісти з різних країн Європи можуть зустрітися наживо, обмінятися досвідом і спробувати виробити спільні стратегії. Організатори прямо говорили про необхідність відновлення міжнародних зв’язків руху.

І місце тут символічне. Мюнхен — місто з власною радикальною історією, від революції 1918 року та Баварської радянської республіки до сучасної автономної та анархістської сцени. Організатори фактично запропонували повернути цю історичну пам’ять у сучасний політичний контекст: не музей революції, а лабораторія нової організації.

Про що говорили?

Програма зустрічі була показовою.

Серед центральних тем — мілітаризація Мюнхена та Німеччини, розвиток військової промисловості, анархістський антимілітаризм, соціальна незахищеність і питання того, як рухові працювати з людьми, які поки що взагалі не називають себе політичними.

Були дискусії про пропаганду та публічну комунікацію, політичну теорію, академічний анархізм, читання текстів, обмін практичними навичками та презентації міжнародних ініціатив.

Окремо обговорювали Anarchist Prepping — підготовку спільнот до криз, а також проєкт швейцарського колективу «Insurgencies of the Commons», присвячений боротьбі за спільні ресурси та самоврядування.

І, звичайно, була музика: панк-концерти, кухня за донати, інформаційні столи, книжки й дистрибутиви. Тобто класична анархістська формула: політика + культура + горизонтальні зв’язки + практична взаємодопомога.

Найцікавіше тут — не сама зустріч

Найцікавіше — чому такі зустрічі взагалі знову стають потрібними.

Європа швидко змінюється. Держави говорять про переозброєння, повернення військової служби, мобілізаційну готовність. Одночасно дорожчає життя, скорочується соціальна безпека, житло перетворюється на товар для інвесторів, а праві політичні сили дедалі активніше пропонують просту відповідь на складні проблеми: більше поліції, більше кордонів, більше армії, більше контролю.

Для анархістів це означає старе питання в новій упаковці:

як створити суспільну силу, яка не просто протестує проти державної політики, а здатна будувати альтернативу?

Саме тому в програмі мюнхенської зустрічі так багато уваги приділялося організації, комунікації, координації та роботі з людьми поза традиційною лівою сценою.

Від «ми проти них» — до «ми можемо самі»

І це, можливо, найважливіша зміна.

Анархістська політика історично часто асоціюється передусім із протестом: демонстраціями, страйками, блокадами, конфліктом із поліцією.

Але революційний рух не може вічно існувати лише як реакція.

Йому потрібні профспілки, кооперативи, житлові ініціативи, взаємодопомога, медіа, культурні простори, власна освіта, горизонтальні мережі та здатність швидко самоорганізовуватися.

Інакше протест закінчується тоді, коли люди розходяться по домівках.

Мюнхенська зустріч цікава саме тому, що ставить інше питання: що залишиться після демонстрації?

Анархізм повертається до організації

Паралельно з мюнхенською зустріччю з Нідерландів прийшла ще одна показова новина.

6 жовтня 2026 року було оприлюднено програмний маніфест нової Федерації вільного соціалізму VRIJ. Організація прямо називає себе революційною анархістською та говорить про побудову екологічного суспільства «знизу вгору», колективне управління працею, громадами та землею.

У маніфесті окремі розділи присвячені організаційним принципам, стратегії, побудові народної влади, революційній соціальній трансформації, імперіалізму, екології та боротьбі з патріархатом і расизмом.

Це вже не просто «анархісти протестують».

Це спроба відповісти на значно складніше питання:

як організувати анархізм так, щоб він став суспільною силою?

І ось тут починається найцікавіше.

Бо XXI століття може поставити перед анархістами приблизно ті самі питання, що й сто років тому, але в абсолютно нових умовах.

Хто контролює ресурси?
Хто контролює працю?
Хто контролює інформацію?
Хто вирішує, чи буде війна?
І головне — хто може організувати суспільство без начальника над усіма?

Мюнхенська зустріч не дала готової відповіді.

Але показала, що анархісти в Європі знову намагаються перейти від розрізнених локальних ініціатив до мережі, яка здатна думати стратегічно.

А це вже не ностальгія за революцією.

Це спроба підготуватися до наступної.

Для «Артілі»