ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО АНАРХІЗМУ: “ЧОРНИЙ СТЯГ” НАД МІСТОМ ЛЕВА
Львів — це не лише місто кави, старовинної архітектури та національного відродження. Це також місто соціальних конфліктів, вуличних протестів, антифашистського спротиву та анархістських експериментів.
У 2017 році тут з’явилася неформальна організація «Чорний стяг». Вона не мала офіційної державної реєстрації, а її учасники називали себе антиавторитарним рухом. Організація мала львівське ядро та ініціативну групу в Мукачеві.
Їхня політична програма була доволі незвичною для тогочасного Львова: боротьба проти капіталізму й авторитаризму, народовладдя, безпартійність, екологічна свідомість та соціальна справедливість.
Але найцікавіше — це те, як ці ідеї виходили за межі декларацій.

ЧОРНИЙ СТЯГ НАД МІСТОМ ЛЕВА: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО АНАРХІЗМУ
РОМАНТИКА ЧОРНОГО ПРАПОРА І ВУЛИЧНА ПОЛІТИКА
Учасники «Чорного стягу» брали участь у протестах проти незаконних забудов та виступали проти расизму.
27 червня 2018 року організація провела у Львові марш проти расової дискримінації. Акція стала реакцією на напад на ромський табір, який відбувся неподалік міста. Учасники виступали на захист ромської громади та інших національних меншин.
Їхні гасла були простими й зрозумілими: «Різні, але рівні», «Нацизм вбиває», «Наша зброя — солідарність».
Це був важливий момент: львівські анархісти намагалися сформувати політичну позицію, у якій свобода людини не залежить від її походження, національності чи соціального становища.
ВУЛИЦЯ ПРОТИ УЛЬТРАПРАВИХ: ЧОРНИЙ СТЯГ НЕ ВІДСТУПАВ
Львівські анархісти не збиралися поступатися вулицею ультраправим. «Чорний стяг» неодноразово опинявся в епіцентрі вуличного протистояння з праворадикальними угрупованнями. Під час різних акцій, демонстрацій та політичних конфліктів учасники руху давали фізичну відсіч своїм опонентам.
Це було не просто зіткнення двох молодіжних субкультур. За чорними прапорами стояли люди, які відстоювали право на антиавторитарну політику, антифашизм, солідарність із меншинами та свободу публічного протесту.
Для ультраправих сама присутність такого середовища на вулицях була викликом.
Анархісти фізично переважали своїх праворадикальних опонентів. «Чорний стяг» неодноразово виходив із вуличних протистоянь переможцем, демонструючи, що ультраправі не можуть безкарно диктувати свої правила всім іншим.
Праворадикали неодноразово зверталися до поліції зі скаргами на львівських анархістів, звинувачуючи їх у фізичних сутичках із представниками нацистських угруповань. За свідченнями активістського середовища, в цих протистояннях праві не раз зазнавали фізичної поразки, а окремі сутички закінчувалися нокаутами.
Так, у період 2017–2019 років сформувався своєрідний «львівський чорний лебідь».
Львів традиційно вважався містом із сильними націоналістичними та консервативними настроями. Тривалий час саме праві середовища мали помітну перевагу у вуличній політиці. Проте поява «Чорного стягу» стала несподіваним поворотом у цій історії.
Анархісти кинули виклик звичному політичному порядку, створивши організоване ліве середовище, здатне не лише виходити на демонстрації, а й відстоювати власну присутність у публічному просторі.
Чорний стяг став символом того, що навіть у місті з потужною націоналістичною традицією вулиця не приречена належати правим. У Львові з’явився новий політичний гравець, який змусив ультраправих рахуватися з організованою лівою опозицією.
Але зводити історію організації лише до фізичних зіткнень було б помилкою. Її учасники боролися за простір для антиавторитарної політики, захищали своїх товаришів і не залишали ультраправим монополію на вуличну активність.
Чорний стяг не був декорацією для протестів. Це був символ організованого спротиву — і сили, яка не збиралася відступати.
Станом 2019 рік, в період найбільшої активності “Чорного Стягу” та завдяки відданій боротьбі анархістів, ультраправі фактично були нівельовані як домінуюча сила львівської вуличної політики.
АНАРХІЗМ — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПРОТЕСТ
Цікаво, що учасники організації не завжди хотіли вкладати себе у звичні ідеологічні категорії. В інтерв’ю виданню «Політична критика» активіст Антон Парамбуль наголошував на важливості реальних політичних практик, а не формального поділу людей на правильних і неправильних анархістів.
Це була дискусія про саму природу руху: чи має анархізм бути закритою ідеологічною спільнотою, чи практикою солідарності, взаємодопомоги та спільної боротьби?
І, мабуть, саме ця дискусія залишається актуальною для українського анархістського руху сьогодні.
ВІД ЛЬВІВСЬКИХ ВУЛИЦЬ ДО СПРОТИВУ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ
Після початку повномасштабного російського вторгнення частина учасників львівського анархістського середовища долучилася до оборони України. У матеріалах про анархістів, які вступили до територіальної оборони, згадуються Дмитро й Антон із «Чорного стягу».
Цей поворот особливо важливий у контексті українського анархізму: боротьба за свободу не може ігнорувати імперіалізм, окупацію та право суспільства на самозахист.
У 2026 році рух продовжує заявляти про себе публічно. Зокрема, у вересні він повідомляв про проведення вишкільного табору для людей, зацікавлених в анархістській діяльності.
Львівські, київські та одеські анархісти і по сей день чинять спротив Росії, виконуючи бойові завдання із захисту України.
Бо Україна має бути вільною, як від російської агресії так і від капіталізму!
ЧОРНИЙ СТЯГ СЬОГОДНІ: ВІД ВУЛИЧНОГО СПРОТИВУ ДО БОРОТЬБИ ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ
Сьогодні історія «Чорного стягу» не закінчується на львівських вулицях. Учасники руху воюють на фронті проти російського імперіалізму, але водночас продовжують активну діяльність у тилу.
Серед їхніх ініціатив — спільні рейди проти наркоторговців із рухом Ю420, активність в Одесі, організація вишколів та таборів для молодшого покоління анархістів. Вони намагаються не просто зберегти анархістське середовище, а й передати його досвід наступному поколінню.
Окреме місце в діяльності руху займає пам’ять. Активісти організовують події на честь анархістів та анархісток, які загинули у боротьбі проти російського фашизму та за вільну, антиавторитарну Україну.
За масштабом діяльності, організаційною активністю та присутністю в різних регіонах «Чорний стяг» можна вважати одним із найпомітніших і найсильніших анархістських угрупувань України станом на 2026 рік.
Команда журналу «Артіль» поділяє прагнення до організованої солідарності, свободи та побудови антиавторитарного суспільства. Ми вітаємо всіх, хто продовжує цю боротьбу, розвиває спільноти, навчає молодь і не дозволяє анархістській традиції перетворитися на музейний експонат.

Але завершити цей матеріал ми хочемо не політичною декларацією.
Ми хочемо згадати людину.
Іванка Куценко, позивний «Гайка». Українська анархістка, яка нещодавно загинула на війні зі зброєю в руках.
Іванка була близькою подругою команди журналу «Артіль». Для нас її загибель — особиста трагедія і велика втрата. За політичними переконаннями, дискусіями, організаціями та прапорами завжди стоять живі люди. Люди, з якими ми дружимо, сперечаємося, будуємо спільні справи та ділимо надії на майбутнє.
Сьогодні ми просимо кожного, хто дочитав цей матеріал, згадати Іванку. Її мужність, її життя та її боротьбу.
Пам’ять про полеглих — це не лише скорбота. Це відповідальність живих продовжувати справу, за яку вони боролися.
Світла пам’ять, Гайко!
Живим анархістам та анархісткам бажаємо міцного здоров’я, сил, солідарності та нових здобутків у революційній боротьбі!
ЧОРНИЙ СТЯГ — ЦЕ ЧАСТИНА ІСТОРІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО АНАРХІЗМУ.
Можна дискутувати про політичну стратегію, методи організації, помилки та суперечності цього руху. Але не можна викреслити його з історії українського антиавторитарного середовища.
Бо анархізм в Україні — це не музейна експозиція про Махна і не набір цитат із Бакуніна.
Це жива традиція, яка постійно шукає відповіді на питання: як організувати суспільство без панів, як захищати свободу і як будувати солідарність у світі, де авторитаризм знову піднімає голову.
🏴 Свобода не дарується. Її організовують!
🏴 За вільну Україну. За суспільство без панів. За солідарність, яка сильніша за страх.
Артіль — журнал українських анархістів.


Post a comment