СУСПІЛЬСТВО, ЯКОГО ЩЕ НЕ ІСНУВАЛО: ДЖОВАННІ РОССІ, КООПЕРАТИВ «ЧИТТАДЕЛЛА» ТА АНАРХІСТСЬКА КОМУНА СЕСІЛІЯ

Як італійський анархіст спробував побудувати світ без господарів, примусу та соціальних ієрархій — спочатку в Італії, а згодом у бразильських лісах.

11 листопада 1887 року в невеликому італійському поселенні Читтаделла (Cittadella), поблизу Кремони, було засновано Сільськогосподарську кооперативну асоціацію. На перший погляд, нічого надзвичайного: група людей об’єдналася навколо спільної праці на землі. Але за цим проєктом стояв задум, значно амбітніший за звичайну господарську кооперацію.

Його автором був Джованні Россі — італійський анархіст, ветеринар, соціалістичний мислитель і людина, яка не хотіла обмежуватися написанням книжок про майбутнє. Він прагнув перевірити, чи можна це майбутнє побудувати власними руками.

 

Россі цікавило питання, яке й сьогодні залишається одним із центральних для анархістської думки: чи здатні люди організувати спільне життя без держави, капіталістичного господаря та примусової влади одних над іншими?

Його відповідь мала бути не теоретичною. Вона мала вирости на землі, у спільній праці, побуті, стосунках і щоденних рішеннях.

Від анархістської теорії до соціального експерименту

Джованні Россі народився 1856 року в Пізі. Ще в молодості він долучився до робітничого та соціалістичного руху, а 1873 року вступив до місцевої секції Міжнародного товариства робітників — Першого Інтернаціоналу.

Його цікавила не лише боротьба проти існуючого суспільного порядку, а й питання про те, що має прийти йому на зміну.

Россі належав до тих революційних мислителів, для яких свобода не могла зводитися до зміни уряду, прапора чи політичної еліти. Якщо після революції одні господарі просто замінять інших, суспільство не стане вільним.

Тому він звертався до ідеї соціалістичних комун — добровільних об’єднань людей, які спільно працюють, розпоряджаються результатами своєї праці та самостійно організовують побут.

Ще в 1870-х роках Россі почав писати утопічний твір «Un Comune Socialista» («Соціалістична комуна»). У ньому він розмірковував про суспільство, засноване на рівності, колективній відповідальності та вільних людських стосунках.

Однак для Россі література була лише початком. Наступним кроком мав стати експеримент.

Читтаделла: перша спроба побудувати альтернативу

У 1887 році Россі отримав можливість реалізувати свій задум завдяки співпраці з Джузеппе Морі — землевласником із Кремони, який погодився надати землю для сільськогосподарського експерименту.

11 листопада того року була заснована кооперативна асоціація Cittadella.

 

Її метою було перевірити, наскільки ефективно селяни можуть самостійно господарювати, об’єднувати ресурси та організовувати виробництво без традиційної системи залежності від землевласника.

Це був важливий крок: замість вимагати від суспільства негайного переходу до нового ладу, Россі пропонував створити невеликий простір, у якому інші принципи можна було б випробувати на практиці.

Але між кооперативом і анархістською комуною існувала принципова різниця.

Кооперація могла змінити спосіб організації праці, але сама собою ще не гарантувала соціальної рівності. Люди могли спільно працювати, проте зберігати старі уявлення про власність, розподіл прибутків, авторитет і суспільну ієрархію.

Саме з цією суперечністю Россі зіткнувся в Читтаделлі.

У 1889 році він спробував поглибити експеримент. Разом із кількома родинами селян та молодими соціалістами він сформував невелику комуністичну групу — близько шістнадцяти осіб.

Тепер ішлося вже не просто про спільне господарювання. Учасники прагнули організувати життя на засадах максимальної рівності: спільно вирішувати питання витрат, справедливо розподіляти результати праці та відмовлятися від традиційного поділу на тих, хто наказує, і тих, хто виконує.

Россі хотів довести, що люди можуть жити разом не тому, що їх примушує закон або економічна залежність, а тому, що вони самі обирають співпрацю.

Проте масштабувати цей принцип на всю асоціацію не вдалося. Старі соціальні звички, різні уявлення про справедливість і небажання частини учасників змінювати звичний порядок виявилися сильнішими за ентузіазм засновників.

 

Читтаделла стала важливим уроком: недостатньо просто об’єднати людей навколо спільної власності. Потрібно ще змінити самі принципи людських взаємин.

Сесілія: анархістська мрія посеред бразильських лісів

Невдача італійського експерименту не змусила Россі відмовитися від задуму.

Навпаки, він дійшов висновку, що для створення справжньої вільної комуни потрібні інші умови — простір, де учасники зможуть спробувати організувати суспільство практично з нуля.

У 1890 році Россі разом із групою однодумців вирушив до Бразилії. Там, у штаті Парана, розпочався новий і значно амбітніший експеримент — анархістська комуна Сесілія (Colônia Cecília).

AsyncImage: historical photo of Colonia Cecilia anarchist commune in Brazil, 1890s

Сесілія стала однією з найвідоміших спроб створити анархістське суспільство без державного управління та традиційної приватновласницької ієрархії.

Її учасники прагнули організувати колективне господарство, де праця, ресурси й відповідальність розподілялися б спільно.

Це була не просто сільськогосподарська колонія. Россі розглядав її як лабораторію нового суспільства.

У комуні з’являлися майстерні, бібліотека, аптека та школа. Люди намагалися самостійно забезпечувати свої потреби, розвивати господарство й ухвалювати спільні рішення.

Але найцікавіше полягало навіть не в економічній організації.

Россі прагнув поставити під сумнів усталені суспільні норми, які вважалися майже недоторканними: традиційну сім’ю, авторитет чоловіка, релігійну мораль, моногамні стосунки та залежність жінки від чоловіка.

Він виступав за свободу особистих стосунків, емансипацію жінок і добровільність людських об’єднань.

Для кінця XIX століття це були надзвичайно радикальні ідеї.

Сесілія мала стати місцем, де свобода не закінчується біля дверей фабрики чи поля, а поширюється на всі сфери людського життя.

Найскладніший експеримент — сама людина

Історія Сесілії цікава тим, що вона демонструє не лише можливості анархістської самоорганізації, а й усю складність її практичного втілення.

Комуна не була ідеальним суспільством. Її учасники мали різний досвід, характери, переконання та очікування. Не всі однаково розуміли свободу, спільну працю й рівність.

Виникали конфлікти, господарські труднощі, проблеми з ресурсами та організацією повсякденного життя. Не вистачало грошей, досвіду ведення великого сільського господарства й стабільних умов для існування.

Крім внутрішніх суперечностей, колонія стикалася з недовірою та ворожістю частини навколишнього суспільства.

Сесілія проіснувала приблизно до 1894 року.

За цей час кількість її учасників змінювалася: від невеликої групи перших поселенців до значно більшої спільноти, яка в окремі періоди налічувала понад сотню людей.

Зрештою експеримент завершився.

Але чи означає це, що він провалився?

Якщо оцінювати Сесілію виключно за критеріями економічної ефективності, стабільності та тривалості існування, відповідь може бути невтішною.

Проте Россі ставив перед собою інше завдання: перевірити, чи здатні люди побудувати суспільство на принципах добровільності, рівності та взаємодопомоги.

І навіть якщо експеримент не дав остаточної відповіді, він залишив після себе досвід, який неможливо звести до простого слова «невдача».

Чому Сесілія важлива для анархізму сьогодні?

Історія комуни Джованні Россі має значення далеко за межами XIX століття.

Вона порушує питання, які залишаються актуальними для сучасних анархістських, кооперативних і низових рухів.

По-перше, власність ще не дорівнює свободі.

Спільне володіння ресурсами не гарантує автоматичного зникнення нерівності. Якщо всередині колективу зберігаються неформальні ієрархії, монополія на ухвалення рішень або нерівний розподіл відповідальності, стара система може відтворитися навіть без приватного капіталіста.

По-друге, революція повинна починатися зі способу життя.

Россі розумів, що суспільство майбутнього неможливо побудувати лише після захоплення влади або падіння старого режиму. Нові форми співіснування потрібно випробовувати вже сьогодні — у кооперативах, громадах, незалежних освітніх просторах, колективних господарствах та добровільних об’єднаннях.

По-третє, свобода не може бути лише економічною.

Неможливо говорити про звільнення людини від експлуатації, водночас залишаючи недоторканними патріархальні відносини, примусові сімейні моделі та соціальний контроль над особистим життям.

І нарешті, самоорганізація — це не відсутність правил.

Це постійна робота над створенням таких правил, які не перетворюються на інструмент панування одних людей над іншими.

Утопія як практика

Джованні Россі не створив ідеального суспільства. Його комуни не стали початком світової анархістської революції, а Сесілія не перетворилася на вільну республіку, яка проіснувала століттями.

Але, можливо, найважливіше в цій історії полягає саме в тому, що Россі наважився перевести політичну ідею з площини декларацій у площину реального життя.

Він не чекав, поки держава дозволить людям бути вільними. Не сподівався, що нова політична еліта одного дня подарує суспільству справедливість. Не обмежився написанням маніфестів.

Він спробував.

Читтаделла і Сесілія нагадують нам, що анархізм — це не лише критика держави, капіталізму та авторитаризму. Це також пошук конкретних способів жити інакше.

Можна програти економічний експеримент, втратити землю, розпустити комуну. Але досвід людей, які хоча б на кілька років спробували побудувати відносини на принципах свободи та солідарності, не зникає безслідно.

Можливо, саме в цьому й полягає сенс утопії: не в обіцянці досконалого майбутнього, а в готовності починати його створювати вже сьогодні.

11 листопада 1887 року в Читтаделлі розпочався один із таких експериментів. Історія Джованні Россі нагадує: вільне суспільство не виникає за наказом. Його доводиться будувати — разом, щодня і знову.

«Майбутнє не потрібно чекати. Його потрібно випробовувати».

— Артіль | Історія, ідеї та практика свободи

 

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Are you human? Please solve:Captcha